Сонні пригоди маленького місяченятка

# Розділ 1: Зіркова колискова Коли сонечко сідало за обрій, маленьке місяченятко прокидалося у своєму небесному ліжечку. Воно потягнулося, поправило свою блакитну піжамку із зірочками і почало свою щовечірню подорож. З височини місяченятко спостерігало, як місто готується до сну. В будинках одне за одним загорялися вікна, створюючи затишне мерехтіння. Воно чуло, як матусі співають колискові своїм малятам, а татусі розповідають казки на ніч. "Час починати мою роботу", - прошепотіло місяченятко і почало ніжно освітлювати дитячі кімнати своїм сріблястим сяйвом. У небі з'явилися його друзі - хмаринки в смугастих нічних ковпачках, які допомагали створювати затишну атмосферу. Але цього вечора щось було не так. В одному з вікон місяченятко помітило маленьку дівчинку, яка сиділа на ліжку і міцно обіймала плюшевого ведмедика. Це була Софійка, і вона ніяк не могла заснути. "Хм... Здається, комусь потрібна моя допомога", - подумало місяченятко, повільно спускаючись ближче до її вікна.

Розділ 2: Нічний друг Місяченятко тихенько підпливло до вікна, де маленька Софійка сиділа на ліжку, міцно притискаючи до себе плюшевого ведмедика. У її кімнаті горіла маленька нічна лампа, відкидаючи теплі тіні на стіни. "Привіт, Софійко," - прошепотіло Місяченятко ніжним голосом. "Чому ти не спиш?" Дівчинка здивовано підняла оченята. "Ти... ти розмовляєш?" "Авжеж," - усміхнулось Місяченятко, і його сріблясте сяйво наповнило кімнату м'яким світлом. "Я бачу, що ти боїшся темряви?" Софійка кивнула, міцніше обіймаючи ведмедика. "Вночі так темно і страшно..." "Подивись у вікно," - лагідно запропонувало Місяченятко. "Бачиш, як красиво мерехтять зірки? А он там, унизу, спокійно спить місто під моїм світлом. Нічого страшного в темряві немає." Софійка обережно підійшла до вікна. Її кучеряве волосся блищало у місячному сяйві, а рожева нічна сорочка здавалася срібною. "Яке все гарне!" - прошепотіла вона, притулившись носиком до скла. "А ти завжди тут будеш?" "Звісно," - відповіло Місяченятко. "Я стану твоїм нічним другом і покажу тобі всі дива ночі."

Чарівна подорож небом "А хочеш політати зі мною?" - лагідно запитало Місяченятко, простягаючи Софійці свою світлу лапку. Дівчинка спочатку завагалася, міцніше притиснувши до себе плюшевого ведмедика, але потім кивнула і довірливо взяла Місяченятко за руку. Вони легко піднялися в повітря і полетіли над сонним містом. Софійка із захватом дивилася вниз, де вогники будинків мерехтіли, наче розсипані зірочки. "Дивись, он там наші друзі!" - прошепотіло Місяченятко, показуючи на пухкенькі хмаринки в смугастих ковпачках, які привітно махали їм. Софійка засміялася, коли одна з хмаринок перетворилася на кумедного зайчика. Вони пролітали над морем, де кораблик гойдався на хвилях. "Бачиш того моряка? Моє світло допомагає йому знайти шлях додому," - пояснило Місяченятко. Потім вони побачили лікарню, де чергували добрі лікарі, і парк, де охоронець робив свій обхід. "Ніч - зовсім не страшна," - подумала Софійка, спостерігаючи, як її новий друг турботливо освітлює шлях всім, хто не спить. Її серце наповнювалося спокоєм і радістю від цієї чарівної подорожі.

Солодкі сни Місяченятко м'яко приземлило Софійку на підвіконня її кімнати. Дівчинка, все ще зачарована чарівною подорожжю, міцно притискала до себе плюшевого ведмедика. "Дякую тобі, Місяченятко!" - прошепотіла Софійка, її очі сяяли від радості. "Тепер я знаю, що ніч - це зовсім не страшно!" Місяченятко лагідно усміхнулось і дістало з кишені своєї зоряної піжамки маленьку світну зірочку. "Це тобі, Софійко," - промовило воно ніжним голосом. "Коли тобі стане трішки лячно, просто подивись на неї і згадай нашу подорож." Софійка обережно взяла подарунок. Зірочка м'яко світилася у її долоньках, наповнюючи кімнату теплим сріблястим сяйвом. "А тепер час спати," - прошепотіло Місяченятко, вкриваючи дівчинку ковдрою. Софійка солодко позіхнула і заплющила очі. Її плюшевий ведмедик теж посміхався уві сні. Місяченятко тихенько піднялося назад у небо, де на нього чекали веселі хмаринки в смугастих ковпаках. Воно було щасливе, що допомогло маленькій подрузі полюбити ніч і її чарівну красу. З того дня Софійка більше не боялася темряви, адже знала - її друг Місяченятко завжди поруч, оберігає її сни.