Софійка та іншопланетянин Стіч

У затишному саду Софійки цієї ночі панувала особлива магія. Місячне сяйво м'яко освітлювало квіти, а стара дерев'яна гойдалка тихенько поскрипувала на легенькому вітрі. Софійка, одягнена в улюблену піжаму з місяцями та зірками, сиділа біля вікна своєї кімнати, милуючись зоряним небом. Раптом яскраве світло осяяло сад, і щось маленьке та блискуче приземлилося прямо біля клумби з ромашками. Софійка, затамувавши подих від хвилювання, навшпиньки спустилася в сад. Її кучеряве русяве волосся розвівалося на вітрі, а очі світилися цікавістю. З маленького космічного корабля, що виблискував різнокольоровими вогниками, визирнула кумедна блакитна істота. Великі круглі очі дивилися на дівчинку з цікавістю та легким здивуванням. Це був Стіч – маленький іншопланетянин, який загубився по дорозі додому. "Привіт", – тихенько мовила Софійка, помахавши рукою. Стіч несміливо помахав у відповідь і зробив крок уперед, спотикнувшись об ромашку. Софійка не втрималась і захихотіла, а Стіч, спочатку зніяковівши, теж засміявся своїм дзвінким голосом. Місячне світло огортало їх м'яким сяйвом, поки вони знайомились за допомогою жестів та усмішок. Стіч показував на зірки, намагаючись пояснити, звідки він прилетів, а Софійка уважно слухала, сидячи поруч на м'якій траві. Вечір був наповнений дивом першої зустрічі. Квіти в саду здавалися яскравішими, зірки – ближчими, а стара гойдалка стала ідеальним місцем для двох нових друзів, які разом спостерігали за нічним небом, діляючись таємницями без слів.

Наступного дня Софійка одягнула свою улюблену сукню із зірочками та запросила Стіча до свого затишного будиночка на дереві. Маленькі ліхтарики-зірочки прикрашали стіни, створюючи магічну атмосферу, схожу на зоряне небо. "Ласкаво просимо до мого особливого місця!" - радісно промовила Софійка, показуючи Стічу свій казковий куточок. Блакитний прибулець із захопленням роздивлявся кожну деталь, особливо його зацікавили малюнки планет і зірок, які Софійка розвісила на стінах. Дівчинка вирішила приготувати для свого нового друга особливе частування. Вона дістала з кошика печиво у формі зірочок та чашки з теплим какао. Стіч, намагаючись бути корисним, взявся допомагати накривати на стіл, але земний посуд виявився для нього справжнім випробуванням. Чашки в його руках танцювали, а ложечки падали, викликаючи у обох друзів веселий сміх. "Ось так тримай," - лагідно показувала Софійка, як правильно користуватися земними предметами. Стіч старанно повторював за нею, і поступово у нього почало виходити краще. Під час вечері вони розмовляли про космос та різні планети. Стіч розповідав про свій дім через кумедні жести та малюнки, а Софійка уважно слухала, намагаючись зрозуміти кожне його слово. Вони сміялися, ділилися історіями, і навіть мовний бар'єр не міг завадити їхній дружбі. Коли сонце почало сідати, будиночок на дереві наповнився теплим вечірнім світлом. Софійка і Стіч сиділи біля вікна, спостерігаючи за першими зірками, що з'являлися на небі. У цей момент обоє зрозуміли, що справжня дружба не знає кордонів – навіть якщо один друг з Землі, а інший – з далекої планети.

У теплий вечір Софійка, одягнена в затишний светр із місяцем, допомагала Стічу лагодити його космічний корабель. Маленькі рученята дівчинки передавали іншопланетному другові інструменти, поки той щось мугикав собі під ніс незрозумілою мовою. "Дивись, Стічу, зорі сьогодні такі яскраві! Вони допоможуть тобі знайти шлях додому," - прошепотіла Софійка, показуючи на небо. Стіч радісно кивнув, але в його великих очах промайнув смуток. Коли ремонт був завершений, настав час прощатися. Стіч дістав із кишені свого космічного костюма маленький кристал, що м'яко світився всіма кольорами веселки. "Це тобі, щоб пам'ятала про мене," - сказав він своєю кумедною мовою, яку Софійка вже навчилася розуміти. Дівчинка розчулено посміхнулась і зняла з шиї свій улюблений шарф із вишитими зірочками. "А це тобі, щоб не мерз у космосі," - промовила вона, дбайливо пов'язуючи шарф на шиї друга. "Ми ще зустрінемось?" - запитала Софійка, обіймаючи Стіча. "Обов'язково! Я повернусь, коли зорі знову покажуть мені шлях до тебе," - пообіцяв Стіч. Космічний корабель повільно піднявся над садом. Софійка махала рукою, міцно притискаючи до грудей подарований кристал. Вона спостерігала, як корабель ставав все меншим і меншим, поки не перетворився на яскраву зірку серед тисяч інших. З того вечора щоразу, дивлячись на зоряне небо, Софійка згадувала свого космічного друга і знала, що десь там, серед зірок, Стіч теж думає про неї, загорнувшись у теплий шарф із вишитими зірочками.