про принцесу Бель і її зустріч з зачарованим принцом

# Розділ 1: Бель та її тихе містечко У маленькому французькому містечку, де будиночки були схожі на пряникові хатинки, а сади потопали у квітах, жила чарівна дівчина на ім'я Бель. Її каштанове волосся м'яко спадало на плечі, а проста блакитна сукня підкреслювала природну красу. Щоранку Бель прокидалася разом із сонечком. Вона допомагала батькові готувати сніданок, а потім поспішала до саду, де її чекали улюблені книжки. Сидячи під старою яблунею, Бель поринала у світ захоплюючих пригод та чарівних історій. "Доброго ранку, Бель!" - віталися сусіди, проходячи повз. Всі в містечку любили дівчину за її щиру усмішку та добре серце. Маленька Марі, донька пекаря, часто приходила послухати казки, які Бель читала вголос. А коли місцеві діти загубили кошеня, саме Бель допомогла його знайти та нагодувати. Після обіду дівчина допомагала батькові в його майстерні. Її ніжні руки спритно розкладали інструменти та прибирали стружку. "Ти - моє сонечко", - часто казав батько, дивлячись на доньку з любов'ю. Вечорами Бель любила гуляти вузенькими вуличками містечка. Вона зупинялася біля квітучих кущів троянд, вдихаючи їх солодкий аромат. А потім разом із батьком пила теплий чай на веранді їхнього затишного будиночка, розповідаючи про прочитані за день історії. Здавалося, це спокійне життя триватиме вічно. Але доля готувала для Бель неймовірну пригоду, яка змінить її життя назавжди. Поки що ж дівчина насолоджувалася кожною миттю свого простого, але щасливого життя у рідному містечку.

# Розділ 2: Батько в біді Холодний вітер завивав між деревами, коли батько Бель їхав через темний ліс. Сніжинки кружляли навколо, наче маленькі білі метелики, затуляючи дорогу своїм танком. "Ой-ой, здається, я загубив шлях," — стурбовано промовив батько, міцніше закутуючись у свій старенький плащ. Його добрі карі очі тривожно роздивлялися навколо, шукаючи знайомі орієнтири. Раптом крізь завірюху він побачив величезний замок. Високі вежі здіймалися до самого неба, а вікна світилися теплим жовтим світлом. "Слава Богу!" — зрадів старий, прямуючи до залізної брами. Ворота тихенько відчинилися, ніби запрошуючи його всередину. У дворі замку був чарівний сад, де, незважаючи на зиму, цвіли прекрасні троянди. Їхній ніжний аромат наповнював повітря. "Які дивовижні квіти! — подумав батько. — Бель так любить троянди. Зірву одну для неї." Він обережно простягнув руку до найгарнішої троянди, червоної як рубін. Тієї ж миті почувся страшний рик, від якого затремтіла земля. З темряви виступила величезна постать — це було Чудовисько, господар замку. Його сині очі палали гнівом, а гострі кігті зблиснули у місячному світлі. "Як ти насмілився красти мої троянди?!" — прогримів його голос. "Це найдорожче, що в мене є!" Бідний батько впав на коліна: "Пробачте! Я лише хотів порадувати свою доньку..." "За твій вчинок ти залишишся тут назавжди!" — проголосило Чудовисько, і його слова полетіли темною ніччю, несучи з собою долю, яка незабаром змінить життя не тільки старого, але й його любої доньки Бель.

# Розділ 3: Сміливе рішення Коли кінь батька повернувся додому без вершника, серце Бель стиснулося від тривоги. Її теплі карі очі наповнилися сльозами, але вона швидко витерла їх. "Я мушу знайти татка", - прошепотіла дівчина, накидаючи теплий плащ. Слідуючи за слідами копит у лісі, Бель нарешті побачила величезний замок, що височів між деревами. Його темні вежі губилися в хмарах, а старі ворота тихенько рипіли на вітрі. Дівчина набралася сміливості і штовхнула важкі двері. "Татку! Ти тут?" - її голос луною розійшовся порожніми коридорами. "Бель! Тікай звідси!" - почувся слабкий голос батька з підземелля. Раптом величезна тінь з'явилася за її спиною. Бель повільно обернулася і побачила створіння, яке могло б налякати будь-кого: величезне, вкрите хутром, з гострими іклами та рогами. Але його сині очі... в них була якась дивна людська печаль. "Він порушив закон мого замку", - прогримів низький голос Чудовиська. Бель випрямилася і, хоч серце калатало від страху, твердо сказала: "Будь ласка, відпустіть мого батька. Він старий і хворий. Я... я залишуся замість нього". Чудовисько здивовано подивилося на неї. Вперше хтось виявив таку сміливість і самопожертву. "Ти це серйозно?" - запитало воно тихіше. "Так", - відповіла Бель, намагаючись не тремтіти. "Я даю вам слово". Батько благав її не робити цього, але рішення було прийняте. Коли його відпустили, Бель дивилася йому вслід крізь вікно замку, витираючи сльози. А поруч стояло Чудовисько, вражене її хоробрістю та добротою.

Розділ 4: Життя в зачарованому замку Бель прокинулася у своїй новій кімнаті від ніжного дзвону. Це маленький порцеляновий чайничок наспівував ранкову пісеньку, танцюючи на столику біля ліжка. "Доброго ранку, люба!" - защебетав чайничок. "Я приготував для тебе смачний чай з медом." Бель протерла очі, все ще дивуючись магії замку. Навколо неї оживали різні предмети: гардероб сам відчинив свої дверцята, показуючи гарні сукні, а маленька щіточка весело застрибала, розчісуючи її каштанове волосся. "Час снідати!" - оголосив поважний годинник, який стояв біля дверей. Свічники-танцюристи освітили шлях до їдальні, де на Бель чекало Чудовисько. Спочатку спільні вечері були незручними та мовчазними. Але поступово Бель помітила, як старанно Чудовисько намагається бути ввічливим: тримав виделку велетенськими лапами, обережно підсував їй стілець, розпитував про її день. Одного вечора Чудовисько запропонував прогулятися садом. Зорі мерехтіли над ними, а повітря було наповнене ароматом троянд. Бель розповідала про книжки, які прочитала, а Чудовисько уважно слухав, час від часу додаючи свої думки. "Ти... ти не така налякана, як раніше?" - несміливо запитав він. "Ні," - м'яко усміхнулася Бель. "Ти виявився зовсім не таким страшним, як здавалося спочатку." В очах Чудовиська з'явився теплий блиск, і вперше за довгий час він відчув надію. Можливо, ця добра дівчина зможе побачити його справжню душу під страшною зовнішністю? Так минали дні в зачарованому замку, де кожен куточок був сповнений магії та дива, а два самотні серця потроху знаходили шлях одне до одного.

# Розділ 5: Відкриття серця Одного ранку Чудовисько, нервово перебираючи лапами, повів Бель коридорами замку. "Заплющ очі," - попросив він тихо. Коли вона відкрила їх, то побачила найбільшу бібліотеку, яку тільки можна було уявити. "Це... це все мені?" - прошепотіла Бель, роздивляючись безкінечні полиці з книжками, що сягали самої стелі. Її очі сяяли від захвату. "Так," - відповів він, спостерігаючи за її радістю. "Я помітив, як ти любиш читати." Відтоді вони проводили довгі години разом у бібліотеці. Бель читала вголос, а Чудовисько слухав, зручно вмостившись у величезному кріслі. Його сині очі світилися теплом, коли вона захоплено розповідала про пригоди героїв. "А ти колись мріяв подорожувати?" - якось запитала Бель, відклавши книжку про далекі країни. "Колись... давно," - тихо відповів він. "Але зараз моя найбільша мрія - це бачити твою усмішку щодня." Бель помітила, як його величезні лапи, що раніше лякали її, тепер обережно гортають сторінки. Як його грізний голос стає м'яким, коли він розповідає їй про свій сад. Як його очі, сповнені колись смутку, тепер світяться радістю. Одного вечора, сидячи біля каміна, вони разом спостерігали за танцем вогню. Чудовисько накрив її плечі теплою ковдрою, і Бель відчула, що більше не боїться його. Навпаки, поруч з ним вона почувалася захищеною і щасливою. "Знаєш," - сказала вона, дивлячись йому в очі, "іноді найпрекрасніше ховається глибоко в серці." Чудовисько ніжно усміхнувся, і в цю мить його обличчя здалося Бель найкрасивішим у світі.

# Розділ 6: Випробування любові Одного вечора, коли Бель та Чудовисько сиділи в бібліотеці біля каміну, чарівне дзеркало на стіні раптом засвітилося. У його відображенні Бель побачила свого батька, який лежав хворий у ліжку. "Тату!" - скрикнула вона, притискаючи руки до грудей. Її карі очі наповнилися сльозами. "Він такий блідий... Йому потрібна моя допомога!" Чудовисько дивилося на неї своїми глибокими синіми очима, в яких відбивався біль. Воно знало, що має зробити, хоч серце розривалося від самої думки про розлуку. "Ти повинна їхати до нього," - тихо промовило Чудовисько, намагаючись приховати тремтіння в голосі. "Твій батько потребує тебе." "Але ж я обіцяла залишитися..." - прошепотіла Бель. "Я відпускаю тебе," - відповіло Чудовисько, ніжно торкаючись її руки своєю величезною лапою. "Ти вільна." Бель відчула, як щось стиснулося в її грудях. Тільки зараз, коли прийшов час прощатися, вона зрозуміла, наскільки дорогим став для неї цей замок і його самотній господар. "Я повернуся," - пообіцяла вона, дивлячись прямо в очі Чудовиська. "Дай мені тиждень, щоб вилікувати батька." Чудовисько кивнуло, намагаючись посміхнутися, хоч його серце завмирало від страху, що вона може не повернутися. Коли Бель сідала на коня, сніжинки почали падати з неба, наче маленькі зірочки. Вона озирнулася востаннє і побачила самотню постать Чудовиська у вікні вежі. І тільки тоді зрозуміла, що її серце залишається тут, у цьому зачарованому замку, з тим, хто став їй найдорожчим у світі.

# Розділ 7: Сила справжньої любові Коли Бель повернулася до замку, сніг тихо падав на землю, вкриваючи все білою ковдрою. Серце дівчини стискалося від тривоги – вона не знаходила Чудовисько в звичних місцях. Нарешті, у дальньому куточку саду, серед засніжених троянд, вона побачила його. Чудовисько лежало нерухомо, його могутнє тіло здавалося таким слабким. "Чудовисько!" – скрикнула Бель, підбігаючи та опускаючись поруч на коліна. "Що з тобою?" Його сині очі повільно відкрилися. "Бель... ти повернулася," – прошепотів він слабким голосом. "Я думав... що більше не побачу тебе." "Я тут, я поруч," – сльози котилися по щоках Бель. "Будь ласка, не залишай мене. Я... я кохаю тебе!" Тієї ж миті небо освітилося тисячами зірок. Чарівне сяйво огорнуло Чудовисько, піднімаючи його в повітря. На очах здивованої Бель груба шерсть перетворювалася на шовкове вбрання, кігті – на людські руки, а страшне обличчя – на прекрасні риси молодого принца. "Це все ще ти?" – прошепотіла Бель, дивлячись у знайомі сині очі. "Так, моя люба," – усміхнувся принц. "Твоя любов розвіяла закляття." По всьому замку відбувалися дива: чайничок перетворився на добру економку, годинник – на дворецького, свічники – на веселих музикантів. Весілля святкували три дні. Батько Бель радісно обіймав доньку, а мешканці замку танцювали та співали. Але найщасливішими були наречені, які дивилися одне на одного з любов'ю. "Знаєш," – прошепотіла Бель своєму принцу, – "для мене ти завжди був прекрасним, бо я покохала твоє серце." І вони жили довго та щасливо, бо зрозуміли найважливішу істину: справжня краса схована глибоко в серці, і лише любов може її розкрити.