Дівчата зі школи веселки поїхали до бабусі допомагати на городі

Сонячного весняного ранку маленькі дівчатка у яскравих сукенках та новеньких фартушках підходили до мальовничого будиночка з блакитними віконницями. Біля воріт їх зустрічала бабуся – привітна жінка з сивим волоссям, зібраним у охайний пучок. Її обличчя прикрашала тепла усмішка, а в очах світилася доброта. "Ласкаво просимо, мої любі!" – лагідно промовила бабуся, відчиняючи дерев'яну хвіртку. Дівчатка, тримаючись за руки, увійшли до саду і завмерли від захоплення. Перед ними розкинувся справжній квітковий рай: червоні тюльпани, жовті нарциси та ніжно-блакитні проліски прикрашали кожен куточок. Над квітами кружляли різнобарвні метелики, а в повітрі дзижчали працьовиті бджілки. Маленька пташка сіла на гілку яблуні і заспівала веселу пісеньку. "Це вільшанка вітає вас", – пояснила бабуся. Дівчатка обережно ступали доріжками, розглядаючи кожну квіточку та комашку. Їхні оченята сяяли від захвату, коли вони побачили акуратні грядочки, де скоро з'являться перші паростки. "Тут ми будемо вчитися садити та доглядати за рослинами", – пообіцяла бабуся, і дівчатка радісно заплескали в долоні.

Бабуся лагідно усміхнулася і повела дівчаток до своєї комірчини, де зберігалося садове приладдя. Очі малечі засяяли від захвату, коли вони побачили різнокольорові лопатки, маленькі граблі та яскраві лійки. Кожній дівчинці бабуся дала власний набір інструментів, які ідеально підходили для їхніх маленьких рученят. "Сьогодні кожна з вас матиме свою особливу грядочку," - оголосила бабуся, ведучи їх до свіжозораної землі. Вона дбайливо позначила кожну ділянку кольоровими стрічками. "Тут ви зможете виростити власні овочі та квіти." Бабуся терпляче показувала, як правильно тримати лопатку, робити рівненькі борозенки та обережно класти насіннячко. "Потрібно садити не надто глибоко," - пояснювала вона, - "щоб сонечко могло розбудити насіннячко." Дівчатка старанно повторювали кожен рух, їхні личка світилися від зосередженості. Вони обережно поливали посаджене з барвистих лійок, спостерігаючи, як вода лагідно всотується в землю. Маленькі пташки літали поруч, наче підбадьорюючи юних садівниць. "Тепер потрібно набратися терпіння," - усміхнулася бабуся, - "і скоро ми побачимо перші паростки."

Поки дівчатка старанно працювали на городі, небо почало вкриватися сірими хмаринками. Перші краплинки дощу м'яко торкнулися їхніх носиків, викликавши здивовані погляди. "Ой, дощик!" - захвилювалися дівчатка, не знаючи, що робити далі. Бабуся лагідно усміхнулася: "Не хвилюйтеся, любі. Дощик - це найкращий помічник для наших рослинок. Ходімо на веранду, я пригощу вас смачним чаєм." На затишній веранді бабуся налила всім духмяного чаю з медом. Дівчатка, загорнувшись у теплі пледи, із захопленням слухали шепіт дощу по даху. Краплинки створювали заспокійливу мелодію, а повітря наповнилося свіжим весняним ароматом. "А знаєте, мої любі," - почала бабуся, - "кожна рослинка в нашому садочку має свою історію. Ось, наприклад, соняшники завжди повертають свої голівки за сонечком, наче танцюють з ним." Дівчатка слухали, затамувавши подих, а маленькі пташки, що заховалися під стріхою, підспівували бабусиним розповідям. Теплий чай, цікаві історії та ніжний шум дощу створили особливу атмосферу затишку та спокою. Дівчатка зрозуміли, що навіть дощовий день може бути чарівним та повчальним.

Дощик скінчився, і сад наповнився особливою свіжістю та сяйвом. Краплинки води виблискували на листочках, наче маленькі діамантики, а в небі розкинулася яскрава райдуга. Дівчатка, затамувавши подих, вийшли з веранди роздивитися це диво природи. "Дивіться, дивіться!" - радісно вигукнула одна з дівчаток, показуючи на свою грядку. Там, крізь вологу землю, пробивалися маленькі зелені паростки. Це було справжнє диво - їхні перші рослинки почали рости! Бабуся лагідно усміхнулася і підійшла ближче. "Бачите, як природа дбає про наш садочок? Дощик напоїв землю, сонечко зігріло її, і наші насіннячка прокинулися до життя," - пояснила вона. Маленькі садівниці з цікавістю розглядали кожен паросток, обережно торкаючись вологої землі навколо них. Бабуся розповіла їм, що рослинки, як і діти, потребують турботи та терпіння: "Не можна підганяти природу, треба вміти чекати і дбати про те, що маєш". Комашки та пташки теж повернулися до саду після дощу, наповнюючи його веселим гудінням та щебетанням. Дівчатка зрозуміли, що город - це справжній живий світ, де кожна істота має своє особливе місце.

Одного чудового ранку бабуся покликала дівчаток до городу. "Сьогодні особливий день," - сказала вона з теплою усмішкою, - "настав час збирати наш перший врожай!" Маленькі садівниці, одягнені у свої барвисті фартушки, з нетерпінням підбігли до грядок. Там, де вони старанно садили насіння, тепер виросли соковиті редисочки та запашна зелень. "Обережно, любі," - показувала бабуся, - "треба лагідно відгорнути землю навколо редиски і акуратно витягнути її, щоб не пошкодити сусідні рослинки." Дівчатка уважно повторювали кожен її рух, їхні оченята сяяли від захвату, коли вони діставали з землі червонобокі редисочки. Потім всі разом пішли до затишної веранди, де бабуся навчила їх мити овочі та готувати святковий салат. Кожна дівчинка додала до салату щось, вирощене власними руками. Маленькі пташки співали веселих пісень, наче раділи разом з ними. "Який же смачний салат!" - захоплено промовляли дівчатка, куштуючи страву. "Це тому, що ви вклали в нього свою любов та турботу," - відповіла бабуся, ніжно погладжуючи їх по голівках.

Сонце вже хилилося до заходу, фарбуючи небо у ніжні рожеві кольори. Настав час прощатися з чарівним бабусиним садом. Бабуся покликала дівчаток до своєї комірчини, де на полицях стояли різнокольорові пакетики. "Мої любі помічниці," - лагідно промовила вона, - "кожна з вас сьогодні показала себе справжньою садівницею. Тому я хочу подарувати вам ці чарівні пакетики з насінням. Вдома ви зможете виростити свій маленький садочок." Оченята дівчаток засяяли від радості. Кожна отримала пакетик, прикрашений яскравою стрічкою. "А ще," - додала бабуся, - "ви навчилися найважливішого: бути терплячими, як паростки, що пробиваються крізь землю, працьовитими, як бджілки, та дбайливими, як весняний дощик." Дівчатка по черзі обійняли бабусю, обіцяючи обов'язково повернутися. "Ми так багато дізналися!" - щебетали вони. "І виростимо найкращі квіти!" - "І найсмачніші овочі!" Бабуся стояла біля хвіртки, махаючи рукою на прощання. Її сад наповнився останніми променями сонця, а в повітрі кружляли метелики, наче прощаючись з маленькими садівницями до наступної зустрічі.